Православний Світ

21 вересня 1991 року під час святкування престольного свята нововідкритого після розпаду Радянського Союзу  Свято-Різдва-Богородичного жіночого монастиря у селі Липча, Хустського р-ну покійний архієпископ Мукачівський і Ужгородський Євфімій рукоположив  молодого, майже 19-ти річного монаха Феодосія (Томищ) у диякона. Рукоположення мало відбутися у Мукачівському кафедральному соборі, але владика переніс хіротонію у монастир. Тут у монастирі, на місці, де зараз знаходиться джерело, стояла каплиця, у якій владика Євфімій служив у цей день святкову літургію. До 1995 року отець Феодосій ніс послух у Свято-Троїцькому монастирі м. Хуст-Городилово, а 17 липня 1995 року єпископ Хустський і Виноградівський Мефодій направив його служити у Липчанський монастир.

П.І.- Отець Феодосій, вітаємо вас з 20 річчям дияконської хіротонії. Ми, тобто ті, які живуть в миру, бачимо монахів та монахинь в основному під час молитви, а їхнього повсякденного життя з турботами ми не бачимо, або бачимо тільки частково. Скажіть, будь ласка, які труднощі і які радощі відчуває монах у своєму житті?

А.Ф. Серед труднощів я можу назвати те, що є багато різних спокус, особливо, якщо ти молодий і тобі приходиться багато спілкуватися з різними людьми. Радість монаха у тому, що він посвятив своє життя Богу і покладає на Його милість більше надії. Також можу додати до цього списку радість самітності, адже коли перебуваєш на одинці з Богом під час молитви, відчувається радість душі. Інколи, наслухавшись у розмові з людьми про мирські проблеми, десь в душі думаєш, що ти щаслива людина іще і тому, що вибрав шлях монашого життя. Слухаючи під час розмови з людьми через які проблеми, сімейні негаразди вони проходять, починаєш думати, що якби мені прийшлося переносити все це, то, я напевно, не витримав би таких випробовувань. Мені здається, що Господь дає кожному з нас свій шлях до спасіння.

П.І- Ви є духівником монастиря і до вас приходить багато людей із різних місць, так би мовити з різною географією. З якими питаннями до вас приходять  найбільше?

А.Ф. Більше всього люди мають сімейних проблем: скандали, розірвання шлюбу. Далі я би назвав різні хвороби. Є люди духовно хворі, є тілесно хворі. Але приходить дуже багато людей, у яких духовні хвороби є причиною їхніх тілесних хвороб. Люди також приходять порадитися по різним питанням, особливо по спірним питанням, наприклад, через майно, землю і т.д. Висновок тут очевидний – низька духовність. Духовна людина ніколи не буде спорити через один метр землі. Знову ж таки, стосовно сімейного життя… Люди знають, що сімейне життя – це жертвенна любов, жертвенне життя. Коли жертвенної любові в сім‘ї немає, починаються скандали, розлучення, в результаті яких діти зістаються сиротами при живих батьках. Всі хочуть бути в сім’ях старшими і командувати одні одними; ніхто не хоче поступитися. У таких випадках багато людей думає, що їм хтось наврочив, наворожив. Звичайно, і такі випадки бувають, але, знову ж таки, не без волі Божої. Самі ж люди не задумуються над тим, чому Господь це їм попустив: можливо вони живуть невінчані, дуже рідко або зовсім не причащаються, не ходять в храм, не ведуть богоугодне життя. На жаль, багато людей не шукає джерело проблеми у собі, а бачить причину своїх негараздів у комусь іншому. Мене дивує саме те, що деякі люди не хочуть самі потрудитися заради свого спасіння. Вони думають, що оскільки вона чи він прийшли до монаха, щоб той за них помолився, значить все має бути добре. Коли ж починаєш тлумачити, що потрібно вести богоугодне життя, молитися, часто причащатися, деякі люди кажуть, що у них на це просто немає часу.

П.І- Чому молодь у наш час не дуже спішить у монастирі, щоб прийняти монаший постриг і нести послух молитви?

А.Ф. Молодь йшла у монастирі десь до 2000 року, після чого почався спад бажаючих нести духовний подвиг у монастирях. Причина всьому – на мою думку – свобода, бажання жити без послуху, робити те, що їм хочеться, йти туди, куди хочеться; тому молодих людей зараз не притягає життя в духовності. Тільки одиниці проявляють бажання до духовного зросту, а переважна більшість просто не бачить потреби у читанні Псалтирі, Євангелія, молитов. Причиною цьому, хоча, можливо, не прямою, є те що покращився матеріальний стан людей. Поки люди були бідніші, то вони більше надіялися на Бога, а тільки купив автомобіль, збудував хату чи заробив якісь гроші – вже хоче жити собі на задоволення. Бога ж згадують тільки тоді, коли з ними щось станеться погане.

П.І- Що би ви побажали нашим читачам?

А.Ф. По-перше, я хотів би побажати видавцям газети "Православне Закарпаття" духовної ревності, щоб розвивали таку хорошу справу на духовну користь читачів. Я би хотів побажати, щоб ця газета послужила для читачів підкріпленням, щоб кожен міг знайти для себе щось корисне у духовному плані.

Розмову вів прот. Іоанн Шандра