Православний Світ

Господь наш Ісус Христос, Спаситель світу, народився від Пресвятої Діви Марії в царювання імператора Августа (Октавія) у місті Віфлеємі. Август наказав робити всенародну перепис в усій своїй імперії, до якої належала тоді й Палестина. У євреїв був звичай вести народні переписи за колінами, племен та родів, всяке коліно і рід мали свої певні міста і прабатьківської місця, тому Преблагословенна Діва і праведний Йосип, як ті, що походили з роду Давидового, повинні були йти до Віфлеєму (місто Давида), щоб внести свої імена в список підданих кесаря.

У Віфлеємі вони не знайшли жодного вільного місця в міських готелях. У вапняковій печері, призначеній для стійла, серед сіна й соломи, розкиданих для корму і підстилки худобі, далеко від постійного місця проживання, серед чужих людей, в холодну зимову ніч, в обстановці, позбавленої не тільки земної величі, але навіть звичайних зручностей, народився Богочоловік , Спаситель світу.  Пресвята Діва народила Богонемовля безболісно, Сама, без сторонньої допомоги.

Серед опівнічної тиші звістку про Різдво Спасителя світу почули пастухи, що були на нічний сторожі біля свого стада. Їм з’явився ангел Господній і сказав: «Не бійтеся: бо я благовіщу вам радість велику, яка буде радістю для всіх людей. Для вас народився сьогодні у місті Давидовім Спаситель, Який є Христос Господь» (Лк. 2: 10 – 11). Смиренні пастирі першими вклонилися народженому Месії. Крім ангельського благовісту віфлеємським пастирям, про Різдво Христове дізналися східні волхви, які слідуючи чудесній зірці прийшли до місця, де знаходилася Діва Марія з Богонемовлям. В особі східних мудреців весь язичницький світ схилив свої коліна перед істинним Спасителем світу, Боголюдиною. Увійшовши в храмину, де було Немовля, волхви - «поклонилися Йому, і відкривши скарби свої, принесли Йому дари: золото, ливан і смирну» (Мт. 2, 11).

На спомин Різдва Господа нашого Ісуса Христа встановлено Церквою свято. Початок його відноситься до часів апостольських. В Апостольських Постановах говориться: «Зберігайте, браття, дні святкові, і по-перше день Різдва Христового, яке так святкується вами в 25 день десятаго місяця» (від березня). У II столітті на день Різдва Христового 25 грудня вказує святитель Климент Олександрійський. У III столітті про свято Різдва Христового, як про давнє свято, згадує святий Іполит Римський, призначаючи читання Євангелія в цей день з 1 глави від Матфея. Коли Церква після гоніння отримала свободу віросповідання і стала головною в Римській імперії, свято Різдва Христового розповсюдилось у всій Церкві. Святитель Іоанн Златоуст в слові своєму, яке він говорив в 385 році, називає свято Різдва Христового древнім і дуже давнім. У тому ж столітті на місці печери Віфлеємської, прославленої народженням Ісуса Христа, рівноапостольна цариця Олена спорудила храм, про пишність якого турбувався її син.

Втім, у перші три століття, коли гоніння обмежували свободу християнського Богослужіння, в деяких місцях Сходу - Церквах Єрусалимської, Антіохійської, Олександрійської та Кіпрської - свято Різдва Христового з'єднувалося зі святом Водохреща 6 січня, під загальним ім'ям Богоявлення. Причиною цього, імовірно, була думка, що Христос хрестився в день Свого народження, про що говорив святитель Іоанн Златоуст, який в одній із своїх бесід на Різдво Христове, каже: «не той день, в який народився Христос, називається Богоявленням , але той, коли Він хрестився ». До такої думки могли подати привід слова євангеліста Луки, який, кажучи про хрещення Ісуса Христа, свідчить, що тоді «Ісус мав років тридцять» (Лк. 3, 23). Святкування Різдва Христового разом із Богоявленням в деяких Церквах східних тривало до кінця IV століття, в інших - до V або навіть до VI століття.

Пам'ятником стародавнього сумісного святкування Різдва Христового та Богоявлення донині в Православній Церкві служить подібність у богослужбовому уставі цих свят. Як одному, так і іншому передує святвечір, з однаковим народним переказом, що в святвечори має поститися до зірки. Чин Богослужіння в навечір'я обох свят і в самі свята абсолютно однаковий.

День Різдва Христового здавна зарахований Церквою до великих двунадесятих свят. Згідно з Божественним свідченням Євангелія, отці Церкви у своїх писаннях зображують свято Різдва Христового найбільшим, всесвітнім і найрадіснішим, який служить початком і основою для інших свят.

days.pravoslavie.ru