Православний Світ

21 вересня 1991 року під час святкування престольного свята нововідкритого після розпаду Радянського Союзу  Свято-Різдва-Богородичного жіночого монастиря у селі Липча, Хустського р-ну покійний архієпископ Мукачівський і Ужгородський Євфімій рукоположив  молодого, майже 19-ти річного монаха Феодосія (Томищ) у диякона. Рукоположення мало відбутися у Мукачівському кафедральному соборі, але владика переніс хіротонію у монастир. Тут у монастирі, на місці, де зараз знаходиться джерело, стояла каплиця, у якій владика Євфімій служив у цей день святкову літургію. До 1995 року отець Феодосій ніс послух у Свято-Троїцькому монастирі м. Хуст-Городилово, а 17 липня 1995 року єпископ Хустський і Виноградівський Мефодій направив його служити у Липчанський монастир.

З народженням дитини внутрішні стосунки у сім’ї наповнюються новим значенням, новими враженнями та прикрашаються відповідальністю за нового члена родини. Любов набуває нових окрас: кольорів веселки не вистачає, щоб намалювати картину щастя у сім'ї. Дуже приємно, коли такі відносини зберігаються протягом усього життя. Кораблик молодої сім'ї  починає пливти під високо піднятими вітрилами віри, надії і любові, поволі набирає швидкість і виходить у відкрите море життя.

23 жовтня 2010 року у Грушівському Чоловічому Монастирі відбулася презентація книги-путівника для православних туристів та паломників «Православні монастирі Закарпаття» за авторством Юрія Данильця та ієромонаха Пімена (Мацоли).

Презентація проходила у рамках поїздки «Сторінками Путівника». Запрошені історики та журналісти краю мали можливість ознайомитися з деякими описаними у путівнику монастирями та відчути атмосферу життя Закарпатських обителей.

У теперішній час серед православних людей можна почути дивні розмови на тему компетентності церковного управління. Результатом цього є різні форми виступів проти церковної влади, єпископату та Священного Синоду, проголошення «церковників» некомпетентними, накреслення плану дій, відмінного від установленого Церквою порядку. Все частіше лунають ультимативні попередження чи навіть погрози з вуст «найправославніших із православних» у адресу священноначалія при незгоді останніх іти на повідку у перших.